Мене розриває зсередини той факт, що я для тебе абсолютно нічого не значила. Це мене дивує, адже ти здавався таким щирим. Але, виявляється , мене так легко швидко замінити та забути. Удар важкий, ще й прицільний. В цьому плані ти- переможець, а я переможена. Бо це я страждаю і плачу поки ти вже любиш іншу. Я все ще перебуваю думками у фантазіях, повертаюся до минулого, як до джерела любові та безпеки, я не можу прийняти реальність, вона нестерпна та болюча. Але це твій вибір, я це пройду та переживу, можливо, знову зможу любити. Але боляче, що я виявилась менш потрібною, ніж швидке знайомство. Вона настільки краща від мене? Питаю я себе щоразу, намагаючись змиритися. І мене чекає своє щастя.. Але навіть думки про це не приносять радості. Щоб хоч трішки заспокоїтися, мені приходиться прибігати до містичних та нереальних фантазій, по типу подорожі у часі, де я повертаюся в минуле, де ти ще мене любив, добре ставився, не зрадив. Чому я не можу злитися та ненавидіти тебе... Це було б справедливо . Чому після всього того ставлення, на яке, на мою думку, я не заслуговую, я все ще тебе люблю. Я знаю, що гідна щоб мене любили та цінували, ти мені цього дати не міг, але чому тоді я так за тебе чіпляюся.. Як мені прожити це
